На світі стільки різних мов,
Як квітів у гаю,
А рідна мова – то любов.
Отож люби свою!
(Ганна Черінь)
Мова – духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас повинен в першу чергу створити в своїй душі світлицю, у якій зберігається найцінніший скарб – МОВА.
19 лютого в групі 14 відбувся захід до Міжнародного дня рідної мови, що до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. На превеликий жаль, історія свята має дуже трагічне начало: 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.
Генеральна конференція ЮНЕСКО проголосила, що щорічно, починаючи з лютого 2000 року, відзначатиметься Міжнародний день рідної мови.
Учні 14 групи мали можливість і нагоду читати і чути поезію румунською як рідною мовою, і звичайно ж – українською. Українською і про українську звучав і вірш, написаний майстром групи Тамарою Леонідівною Машковою, яка також взяла участь у заході.
Іван Дзюба писав: „Рідна мова — найособистіша і найглибша сфера обстоювання свого „я”, коли воно є, своєї особистої і національної гідності. Та річ не тільки в цьому. Річ і в об’єктивній природності, доцільності рідних мов та мовного розмаїття в багатонаціональному світі, річ в об’єктивній цінності їх для картини світу, річ у тому, що з умиранням усякої, а особливо розвиненої національної мови, людство назавжди втрачає одну зі сторінок своєї духовної історії, стає біднішим і несправедливішим”.
