Моє серце сповнене гордості за мого неймовірного брата, Давида Пінчука! Він – справжній герой, який мужньо став на захист нашої України. 
Його сила духу, відвага та самовідданість є для мене прикладом щодня – каже Семен Пінчук, здобувач освіти Чернівецького вищого професійного училища радіоелектроніки.
У 2017 році Давид закінчив школу та пішов навчатися в Чернівецьке вище професійне училище радіоелектроніки за професією радіомеханік з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури. Він старався добре вчитися, і також брав участь у всіх заходах та концертах, грав і співав. Він дуже мріяв стати регентом, тому, що дуже любив музику. В училищі був діджеєм та звукооператором. У свої 17 років Давид, як і всі підлітки, ще захоплювався і різними екстремальними видами спорту, як паркур та мотогонки. Любив швидкість та ризикувати! В інтернеті є багато відео, як він лазить по заброшкам в метро, під жд мостом, в печері, по різним висоткам. Давид часто у селі теж залазив на 30 метрову трубу- кательну. Він дуже любив висоту, тому, що хотів себе в чомусь проявити, і нічого не боятись. Одним словом – сміливий безстрашний хлопець! Коли Давид вчився в училищі, він ще й встигав працювати, заробляв собі гроші, щоб себе забезпечувати, та допомагав ще й своїй родині. Працював він в охоронній фірмі ” Тигр” – охоронцем. Йому це дуже подобалося. Діти, брати та сестрички дуже сумували за ним. Коли він вчився в училищі, і коли на вихідні дні, виходило приїжджати додому, то всі діти вибігали зустрічати його і обіймали крепко – крепко. А він завжди привозив їм щось смачненьке. Давид з братами часто любив ходити на рибалку. Сидить, та любується природою, і вже знову пише вірші. Він також дуже добре вмів плавати, і часто перепливав кілька разів став у своєму селі. По вихідним дням усією родиною ходили до ставу на відпочинок, купалися, готували шашлик, пекли картоплю у кострі. Давид, як старший брат, навчив всіх дуже добре плавати. Він завжди був душею компанії! А потім в 2019 році, Давиду було вже 19 років і його призвали в армію. Він підписав контракт зі Збройними Силами України та пішов служити. Мама дуже плакала, та не хотіла відпускати його, тому що в країні вже йшла війна. Ніхто навіть не міг подумати що росія нападе на Україну, та почнеться ця страшна війна. Родина Давида встигла переїхати ще до війни на Захід України, там поки що було спокійно. А на Сході України, ще в 2014 році почалася війна. Вся рідня, бабусі, дідусі, двоюрідні брати та сестри, дяді та тьоті, всі залишилися на Сході, на окупованій території. Вже більше семи років Давид не бачив свою рідню, і дорогу бабусю Надію, за якою дуже сумував, тому що дуже її любив. Коли вони ще жили на Донбасі, то бабуся Надія часто приїжджала до них, привозила багато смаколиків, та готувала їхню смачну окрошку, Давид дуже любив окрошку, та вся їхня родина теж. А також бабуся Надія дуже любила готувати торт зебра, діти дуже любили його! Цей торт дуже смачний! А тепер, через цю війну, бабуся не може приїхати до них тому, що живе на окупованій території, і не може виїхати звідти. Коли Давид служив, він часто дзвонив своїй мамі, тому що дуже любив її, і сумував за нею. А мама завжди молилася за Давида, щоб Бог його оберігав. Мама Давида не хотіла відпускати його, часто плакала, тому що дуже за нього переживала. Але він сам зробив свій вибір. Він часто говорив: “Мамуля, мені треба йти і захищати нашу Україну. Я ще хочу побачити і мою бабусю, а ти молись за мене! Я повернусь!” В 2020 – 2021 році, Давид був в АТО, станиця Луганська. Він нічого мамі не говорив, що їде туди, щоб мама не переживала, тому що у мами хворе серце. Знали тільки тато та брати. Він буває дзвонить до мами, і говорить: “Мамуль, у мене все добре, я не голодний, не переживай!” Але буває різне, він просто не хотів засмучувати свою маму, і все терпів та йшов у перед! Він служив у 80-й окремій десантно штурмовій бригаді, його позивний був “Альфа”, що в перекладі “Перший”. Він часто говорив матусі “ми завжди перші! Ніхто, крім нас! Ми повинні йти та захищати нашу рідну Україну!” Давид завжди був мужнім та рішучім, був прикладом для своїх побратимів. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, то частина, в якій перебував Давид, була в Житомирі, згодом їх перевели на Яворівський полігон у Львівській області. Вночі, коли всі вже лягали спати, Давид пішов, хотів прийняти душ у гуртожитку, але не вспівши роздягнутися почув страшне! Це був сильний авіаудар по гуртожитку. Давид ледве встиг вибігти але отримав сильну контузію та поранення, та часткову втрату пам’яті. Одне, що він пам’ятав, це номер своєї матусі. Коли в гарячці, з чужого номера, він подзвонив мамі, і сказав: “Мамуль, в мене все добре! Я живий! Мамуль, все добре, не переживай!” Мама дуже плакала, але була вдячна Богу, що син живий! Коли Давид підлікувався в госпіталі, він приїхав додому. Перед тим він дзвонив мамі, і каже:”Мамуль, а як тебе звати?” Після цих слів, мама заплакала! Мама все зрозуміла! Приходилося знову знайомитися, як кого звати. Коли мама сказала, що її звати Людмила він каже: “яке гарне ім’я!” Коли мама сказала, що їх дев’ять дітей в родині, він каже:”ого!” Це було дуже важко! Але його родина з цим впоралася, Бог їм допоміг! Коли він приїхав додому, діти його завжди підтримували. В Давида були часті головні болі. Одного разу, вночі була повітряна тривога, всі спали, і на телефоні заграла серена.
Давид як підскочив з ліжка, вишиб двері і вибіг на вулицю, він впав на землю, обхватив голову руками, і почав кричати:”Лягайте на землю! Скоріше!” Мама та діти, всі плакали та молились. Скільки всього страшного прийшлось йому пережити! По трохи пам’ять його поверталась. Але не все! Дитинство своє, школу, все це він не пам’ятав! Він не довго пробув дома. І вже 11 квітня 2022 року подзвонив його командир, і він знову вирушив на фронт. Родина дуже не хотіла розлучатися з ним. А він казав:”Мамуль, молись! І я повернусь! Я завжди чую твої молитви! Тільки через них я ще живий!” Поїхавши він дуже рідко дзвонив, та не говорив де він знаходиться. Тільки п’ятого травня подзвонив та зізнався, що він недалеко від міста де народився, недалеко від своєї бабусі. А потім його батьки вже не могли з ним зв’язатися, та не знали де він є. 7 травня 2022 року стало відомо що Давид Пінчук загинув у важкому бою біля села Серебрянка Бахмутського району Донецької області, на Донеччині. Це приблизно за 100 километров від міста Жданівка, міста де він народилася. Давиду було лише 22 роки коли він загинув. Поховали Давида 11 травня 2022 року в рідному селі Зарожани. Він був нагороджений орденом за мужність посмертно.
Семен Пінчук, здобувач освіти Чернівецького вищого професійного училища радіоелектроніки.
