Я пишаюся своїм братом, тому що він Герой. Він герой нашого нелегкого часу, часу воєнного, часу дикого як для ХХІ ст. Коли довелося боронити рідну землю від агресора, не кожен чи кожна з нас готові були одразу все кинути й іти на передову. А він це зробив. Мій брат, Давид Пінчук, з позивним Альфа, пішов служити за контрактом. Він був десантником, старшим солдатом 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Альфа кругом був першим – і в строю, і в повсякденному житті. Не прикривався, а прикривав. Не ховався, а захищав. Він не був слухачем, був виконавцем. І він сповнив свій святий обов’язок перед Батьківщиною. На жаль, ціною власного життя – і від цього мені надзвичайно боляче. А особливо прикро, коли люди забувають, якою є ціна їхнього міцного сну чи випитої вранці кави. “Нам кажуть: “Та у вас тепер гроші… А нам ті гроші – поперек горла! Нащо нам ті гроші, якщо нема сина? – каже моя згорьована мати, витираючи мокре від сліз обличчя. – Мені наче ногу чи руку відрубали. Я не можу повноцінно жити без мого сина. Так буде вже назавжди”. Так, брате, нам тебе завжди не вистачатиме! І я пишаюся Тобою, бо Ти не боявся жити і не боявся вмерти заради нашого спокою. А це велично! Це героїзм!
