Сьогодні у Чернівецькому вищому професійному училищі радіоелектроніки панувала особлива атмосфера – ми яскраво та урочисто відзначили Всесвітній День вишиванки!
Учні, педагоги та гості училища завітали у своїх неймовірних вишиванках, демонструючи красу та багатство української національної традиції.
Протягом дня на території училища відбулися:
Патріотичний флешмоб “Одягни вишиванку – розквітни Україно!”, який об’єднав усю нашу велику родину.
Яскраві фотосесії у тематичній фотозоні, де кожен зміг зафіксувати свою причетність до свята.
Тепла та дружня атмосфера спілкування, сповнена гордості за нашу культуру.
День вишиванки вкотре підтвердив, що ми – українці, нація з глибоким корінням та багатовіковою історією, яку ми шануємо та бережемо. Дякуємо всім, хто долучився до цього чудового свята!
Учасники демонстрували свою майстерність у конкурсному завданні «Професійний інструмент для СТО». День насичений демонстрацією професійних навичок учасників, серед яких є і талановиті представники Чернівецького вищого професійного училища радіоелектроніки. Було цікаво спостерігати, як молоді фахівці впевнено використовують різноманітне обладнання для діагностики та ремонту автомобілів.
А вже після обідньої перерви, з 13:45 до 15:45, вони виконували творче завдання «Авторідини для професійного ТО». Учасникам потрібно було створити інформативний та привабливий допис для Facebook на цю тему. Їхні креативні ідеї допоможуть донести важливість якісних авторідин для професійного обслуговування.
Слідкуйте за нашими оновленнями, щоб дізнатися про результати цих конкурсних завдань та подальший перебіг подій! Бажаємо успіху всім учасникам!
Дмитро Тимчук здобувач освіти Чернівецького вищого професійного училища радіоелетроніки пишається своїм героїчним братом та мужньою та незламною мамою. Його розповідь про коробку пам’яті брата пронизана таким болем і водночас такою світлою любов’ю, що неможливо залишитися байдужим. Кожен рядок дихає втратою, але також і тією міцною ниткою братерства, яка ніколи не обірветься.
Коробка, в яку вмістилось все
12 хвилин і розпочався новий відлік часу … без тебе, БРАТЕ!
Вівторок, вечір, на годиннику стрілка добігає до 19:50. Після чотирьох пар в училищі, намагаюсь зосередитися на домашньому завданні, у навушниках лунає улюблений альбом Billie Eilish. На репіті вже всоте 11-та пісня – “Everybody Dies”. Нишпорю в шафі й серед усіх інших книг, намагаюсь знайти підручник з “Історії України” і раптом долинає ніжний спокійний голос “…don’t wanna cry, some days i do, but not about you, it’s just a lot to think about the world i used to, the one i can’t get back, at least not for a while…”. У ту ж мить підіймаю очі, поглядом помічаю картонну коробку, в яку вмістилося те, що ідентифікувало Тебе як солдата 116-тої окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Наважуюсь відкрити…
Мурахами по шкірі проходить холод, і я згадую ту мить, яка майже півтора роки тому докорінно змінила моє життя. Футболка з рядками вірша про незламну Україну, бронік, шолом, навушники та розбитий телефон. Це все що ми отримали… І розпочався новий відлік часу … без тебе, БРАТЕ. Дістаю й оглядаю твої речі, відчуваю аромат твоїх парфумів, що нагадують, як ми передноворічну ніч, їдемо тихим та холодним містом, здається, що в ньому лише ми. Заїхали на автомийку, мимохіть розмовляючи про все на світі, бо ти ж приїхав всього на 3 дні.
Занурившись у спогади, я і не помітив як у моїх руках опинився телефон, Твій телефон… Автоматично підключив до зарядного пристрою, запрацював… Треба зачекати. Розглядаю Твої речі, знову нахлинули спогади: як Ти мене вчив плавати, спілкуватися з дівчатами, насолоджуватись життям… І знаєш, Братику, невідомо куди, поділися усі негативні спогади, тепер я зрозумів, що Ти ТОДІ – вчив мене жити СЬОГОДНІ.
Звук sms повернув мене в реальність. Тремтячою рукою взяв телефон, а там пароль. Пароль, пароль?… і ніби хтось мені шепоче на вухо: «Дімооон, з днем народження!». Я увів свою дату народження, і телефон розблокувався. На розбитому екрані перше, що я побачив це наше спільне фото і час 19:58. Що робити далі? Ти мене завжди вчив, що чужі речі чіпати не можна, але ці речі уже не чиї… я почав перегляди фото на яких Ти зафіксував останні дні життя, красу літньої природи, страх пережитого, радісні обличчя побратимів. Я поринув у реалії війни… Ненависть до ворога, жага до перемоги, думки про рідних та бажання жити – саме ці почуття надавали сили йти вперед.
Глянув на годинник, а там уже 20:02 і я пригадав, що з хвилини на хвилину повернеться мама. Швидко вимкнув телефон, все спакував назад у коробку і поставив її на місце. У голові роїться запитання: «Чи потрібно це все знати їй?» Бо для мене саме вона – моя найрідніша, і є головним ДЖЕРЕЛОМ СТІЙКОСТІ. Вона – терпляча і хоробра, не покладаючи рук, вчиться жити без сина, і прагне навчити мене вірити у власні сили, надихає мене до життєвих звершень саме в Україні, показуючи усьому світу, що наш народ незламний!
Ми в Чернівецькому вищому професійному училищі радіоелектроніки провели захопливий майстер-клас, присвячений базовому керуванню квадрокоптерами за допомогою симулятора Liftoff! Учасники мали чудову можливість познайомитися з контролером, основними режимами польоту та навчитися злітати, зависати і виконувати прості маневри у віртуальному просторі.
Під керівництвом наших інструкторів, початківці опановували ази пілотування, практикували польоти по колу та вісімці, а також вчилися пролітати через віртуальні ворота. Особливу увагу було приділено формуванню правильних звичок для безпечного та ефективного навчання, таких як плавність рухів та стабільність у повітрі.
Симулятор Liftoff виявився ефективним інструментом для розвитку базової координації та відчуття дрона.
Дякуємо всім учасникам за активність та жагу до знань! Слідкуйте за нашими новинами, щоб не пропустити анонси нових цікавих заходів від ЧВПУР!
Ювенальні поліцейські разом із співробітниками Служба безпеки України проводять важливу роботу: пояснюють молоді, як не стати інструментом у руках ворога.
13 травня 2025 року з метою попередження та недопущення втягування молоді у протиправну діяльність, яка шкодить національним інтересам та державній безпеці України у Чернівецькому вищому професійному училищі радіоелектроніки організовано зустріч для здобувачів освіти із інспектором СЮП ВП Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області лейтенантом поліції Станіславом Машкевичем.
Поліцейський звернув увагу на те, що ворог не зупиняється. Йому важливо зруйнувати майбутнє — саме тому він намагається впливати на підлітків через соцмережі, ігрові чати, телеграм-канали. Під виглядом «цікавих завдань», «швидкого заробітку» чи навіть «жарту» ховається справжня загроза — участь у диверсіях, підпалах, передачі важливої інформації.
Усі присутні мали змогу отримати відповіді на питання, які їх цікавили.
Моє серце сповнене гордості за мого неймовірного брата, Давида Пінчука! Він – справжній герой, який мужньо став на захист нашої України.
Його сила духу, відвага та самовідданість є для мене прикладом щодня – каже Семен Пінчук, здобувач освіти Чернівецького вищого професійного училища радіоелектроніки.
У 2017 році Давид закінчив школу та пішов навчатися в Чернівецьке вище професійне училище радіоелектроніки за професією радіомеханік з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури. Він старався добре вчитися, і також брав участь у всіх заходах та концертах, грав і співав. Він дуже мріяв стати регентом, тому, що дуже любив музику. В училищі був діджеєм та звукооператором. У свої 17 років Давид, як і всі підлітки, ще захоплювався і різними екстремальними видами спорту, як паркур та мотогонки. Любив швидкість та ризикувати! В інтернеті є багато відео, як він лазить по заброшкам в метро, під жд мостом, в печері, по різним висоткам. Давид часто у селі теж залазив на 30 метрову трубу- кательну. Він дуже любив висоту, тому, що хотів себе в чомусь проявити, і нічого не боятись. Одним словом – сміливий безстрашний хлопець! Коли Давид вчився в училищі, він ще й встигав працювати, заробляв собі гроші, щоб себе забезпечувати, та допомагав ще й своїй родині. Працював він в охоронній фірмі ” Тигр” – охоронцем. Йому це дуже подобалося. Діти, брати та сестрички дуже сумували за ним. Коли він вчився в училищі, і коли на вихідні дні, виходило приїжджати додому, то всі діти вибігали зустрічати його і обіймали крепко – крепко. А він завжди привозив їм щось смачненьке. Давид з братами часто любив ходити на рибалку. Сидить, та любується природою, і вже знову пише вірші. Він також дуже добре вмів плавати, і часто перепливав кілька разів став у своєму селі. По вихідним дням усією родиною ходили до ставу на відпочинок, купалися, готували шашлик, пекли картоплю у кострі. Давид, як старший брат, навчив всіх дуже добре плавати. Він завжди був душею компанії! А потім в 2019 році, Давиду було вже 19 років і його призвали в армію. Він підписав контракт зі Збройними Силами України та пішов служити. Мама дуже плакала, та не хотіла відпускати його, тому що в країні вже йшла війна. Ніхто навіть не міг подумати що росія нападе на Україну, та почнеться ця страшна війна. Родина Давида встигла переїхати ще до війни на Захід України, там поки що було спокійно. А на Сході України, ще в 2014 році почалася війна. Вся рідня, бабусі, дідусі, двоюрідні брати та сестри, дяді та тьоті, всі залишилися на Сході, на окупованій території. Вже більше семи років Давид не бачив свою рідню, і дорогу бабусю Надію, за якою дуже сумував, тому що дуже її любив. Коли вони ще жили на Донбасі, то бабуся Надія часто приїжджала до них, привозила багато смаколиків, та готувала їхню смачну окрошку, Давид дуже любив окрошку, та вся їхня родина теж. А також бабуся Надія дуже любила готувати торт зебра, діти дуже любили його! Цей торт дуже смачний! А тепер, через цю війну, бабуся не може приїхати до них тому, що живе на окупованій території, і не може виїхати звідти. Коли Давид служив, він часто дзвонив своїй мамі, тому що дуже любив її, і сумував за нею. А мама завжди молилася за Давида, щоб Бог його оберігав. Мама Давида не хотіла відпускати його, часто плакала, тому що дуже за нього переживала. Але він сам зробив свій вибір. Він часто говорив: “Мамуля, мені треба йти і захищати нашу Україну. Я ще хочу побачити і мою бабусю, а ти молись за мене! Я повернусь!” В 2020 – 2021 році, Давид був в АТО, станиця Луганська. Він нічого мамі не говорив, що їде туди, щоб мама не переживала, тому що у мами хворе серце. Знали тільки тато та брати. Він буває дзвонить до мами, і говорить: “Мамуль, у мене все добре, я не голодний, не переживай!” Але буває різне, він просто не хотів засмучувати свою маму, і все терпів та йшов у перед! Він служив у 80-й окремій десантно штурмовій бригаді, його позивний був “Альфа”, що в перекладі “Перший”. Він часто говорив матусі “ми завжди перші! Ніхто, крім нас! Ми повинні йти та захищати нашу рідну Україну!” Давид завжди був мужнім та рішучім, був прикладом для своїх побратимів. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, то частина, в якій перебував Давид, була в Житомирі, згодом їх перевели на Яворівський полігон у Львівській області. Вночі, коли всі вже лягали спати, Давид пішов, хотів прийняти душ у гуртожитку, але не вспівши роздягнутися почув страшне! Це був сильний авіаудар по гуртожитку. Давид ледве встиг вибігти але отримав сильну контузію та поранення, та часткову втрату пам’яті. Одне, що він пам’ятав, це номер своєї матусі. Коли в гарячці, з чужого номера, він подзвонив мамі, і сказав: “Мамуль, в мене все добре! Я живий! Мамуль, все добре, не переживай!” Мама дуже плакала, але була вдячна Богу, що син живий! Коли Давид підлікувався в госпіталі, він приїхав додому. Перед тим він дзвонив мамі, і каже:”Мамуль, а як тебе звати?” Після цих слів, мама заплакала! Мама все зрозуміла! Приходилося знову знайомитися, як кого звати. Коли мама сказала, що її звати Людмила він каже: “яке гарне ім’я!” Коли мама сказала, що їх дев’ять дітей в родині, він каже:”ого!” Це було дуже важко! Але його родина з цим впоралася, Бог їм допоміг! Коли він приїхав додому, діти його завжди підтримували. В Давида були часті головні болі. Одного разу, вночі була повітряна тривога, всі спали, і на телефоні заграла серена.
Давид як підскочив з ліжка, вишиб двері і вибіг на вулицю, він впав на землю, обхватив голову руками, і почав кричати:”Лягайте на землю! Скоріше!” Мама та діти, всі плакали та молились. Скільки всього страшного прийшлось йому пережити! По трохи пам’ять його поверталась. Але не все! Дитинство своє, школу, все це він не пам’ятав! Він не довго пробув дома. І вже 11 квітня 2022 року подзвонив його командир, і він знову вирушив на фронт. Родина дуже не хотіла розлучатися з ним. А він казав:”Мамуль, молись! І я повернусь! Я завжди чую твої молитви! Тільки через них я ще живий!” Поїхавши він дуже рідко дзвонив, та не говорив де він знаходиться. Тільки п’ятого травня подзвонив та зізнався, що він недалеко від міста де народився, недалеко від своєї бабусі. А потім його батьки вже не могли з ним зв’язатися, та не знали де він є. 7 травня 2022 року стало відомо що Давид Пінчук загинув у важкому бою біля села Серебрянка Бахмутського району Донецької області, на Донеччині. Це приблизно за 100 километров від міста Жданівка, міста де він народилася. Давиду було лише 22 роки коли він загинув. Поховали Давида 11 травня 2022 року в рідному селі Зарожани. Він був нагороджений орденом за мужність посмертно.
Семен Пінчук, здобувач освіти Чернівецького вищого професійного училища радіоелектроніки.
13 травня 2025 р. у Чернівецькому вищому професійному училищі радіоелектроніки відбувся важливий профілактичний захід за участі старшого інспектора управління патрульної поліції в Чернівецькій області, старшого лейтенанта Віталія ЧОРНОГО.
Метою зустрічі було підвищення обізнаності наших здобувачів освіти щодо безпеки в повсякденному житті та формування відповідального ставлення до дотримання правил дорожнього руху.
Під час заходу Віталій ЧОРНИЙ акцентував увагу на:
Важливості термінового виклику поліції у випадку загрозливих або підозрілих ситуацій та пояснив, як правильно діяти в надзвичайних обставинах.
Основних правилах дорожнього руху, з особливим акцентом на безпеці пішоходів та велосипедистів.
Причинах та відсотковому співвідношенні ДТП за участю водіїв електросамокатів.
А найцікавішим стало те, що наші студенти мали змогу на власному досвіді відчути, як спотворено сприймає реальність людина в стані алкогольного сп’яніння! За допомогою спеціальних окулярів, розроблених з освітньою метою та застосовуваних у понад 60 країнах світу, вони пройшлися спеціальною доріжкою. Це був дійсно цінний досвід, який допоміг краще зрозуміти наслідки вживання алкоголю за кермом.
Такі профілактичні заходи є надзвичайно важливими, адже вони сприяють формуванню культури безпеки серед нашої молоді та навчають правильно реагувати у критичних ситуаціях. Дякуємо старшому лейтенанту Віталію ЧОРНОМУ за змістовну та цікаву зустріч!
Аліса Селезньова, здобувачка освіти Чернівецького вищого професійного училища радіоелектроніки сповнена гордості та глибокої поваги до своїх предків,
Аліса розповідає про родинне ковальське ремесло яке є справжньою симфонією поколінь, викуваною в полум’ї горна та загартованої часом. Слова Аліси, наче майстерний ковальський молот, вдаряють по серцю, пробуджуючи глибоку повагу до праці.
“Історія нашої родини викувана в металі, де кожне покоління ковалів додає свій унікальний візерунок до вічного полотна традицій.
Світлини, що зображені, переносять нас у часи, коли ковальство було серцем життя, а сьогодні, у світі технологій, воно залишається символом незламної сили та майстерності, викликаючи трепет та повагу, нагадуючи, що справжні цінності виковуються часом.
З дитячих років у пам’яті закарбувалося, як моя буковинська родина займалася ковальством, батько розповідав про те, як важливо вміти працювати з металом. Він говорив, що ковальство – це не лише ремесло, але й наука. Також пояснював, як правильно розігріти метал, як його кувати, загартовувати, які ковальські навички можуть допомогти в житті. У період складних життєвих ситуацій тільки улюблена праця здатна стати надійним прихистком.
Мій батько творив з металу, а я вирішила творити з світла, адже саме фотографія – це мій спосіб показати людям талант батька, тому завжди було в мріях стати фотографом.
У світі що змінюється, такі фотографії змушують задуматися: що ми залишаємо після себе? Які сліди нашої праці залишаться в історії?
Збереження пам’яті про своє коріння – це не лише повага до минулого, але й фундамент для побудови майбутнього, де кожен з нас є невід’ємною частиною великої історії.
Я хочу, щоб ви побачили красу та велич цього ремесла, відчули зв’язок з минулим та зрозуміли, що традиції – це не пережиток, а жива спадщина, яку ми повинні берегти та передавати далі. Ковальство – це символ сили, майстерності та незламного духу, і я пишаюся тим, що моя сім’я є частиною цієї історії”.
Вітаємо всіх зі успішним завершенням Інженерного тижня 2025 у Чернівецькому вищому професійному училищі радіоелектроніки!
Протягом тижня викладач фізики Анатолій Грицюк залучав наших талановитих учнів до захопливих заходів, майстер-класів та інтелектуальних випробувань, де вони демонстрували свої знання, креативність та інженерний потенціал.
Ми пишаємося нашими учнями, які проявили неабияку зацікавленість та наполегливість у розв’язанні інженерних завдань. Їхні інноваційні ідеї та вміння вкотре підтвердили високий рівень підготовки фахівців у нашому училищі.
Щиро дякуємо Анатолію Грицюку за відданість, натхнення та професіоналізм у проведенні цікавих та змістовних заходів Інженерного тижня.
Особлива подяка всім гостям та партнерам, які долучилися до нашого тижня, поділилися своїм досвідом та підтримали наших учнів.
Інженерний тиждень 2025 став ще однією яскравою сторінкою в історії нашого училища, надихнувши нове покоління інженерів на майбутні звершення!
Сьогодні у Чернівецькому вищому професійному училищі радіоелектроніки панувала особлива атмосфера – ми яскраво та урочисто відзначили Всесвітній День вишиванки! 
Патріотичний флешмоб “Одягни вишиванку – розквітни Україно!”, який об’єднав усю нашу велику родину.
Яскраві фотосесії у тематичній фотозоні, де кожен зміг зафіксувати свою причетність до свята.
Тепла та дружня атмосфера спілкування, сповнена гордості за нашу культуру.
Важливості термінового виклику поліції у випадку загрозливих або підозрілих ситуацій та пояснив, як правильно діяти в надзвичайних обставинах.
Основних правилах дорожнього руху, з особливим акцентом на безпеці пішоходів та велосипедистів.
Причинах та відсотковому співвідношенні ДТП за участю водіїв електросамокатів.
